?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry

Усі люди, які знають цього молодого чоловіка, відмічали його легкий характер. Олексій Шатнюк, випускник Білоцерківського національного аграрного університету, молодо-просвітянин, завжди був веселим і неконфліктним. Та навіть такого позитивного чоловіка „дістали” порядки, які панували в Україні. Олексій свого часу пішов служити за контрактом у Збройні сили України, але, побачивши увесь безлад, який там коїться, розірвав контракт, і останнім часом працював у Києві кур'єром в піцерії. З повстанням Євромайдану він записався у вартові загони, а коли почалися заворушення на вулиці Грушевського, то опинився і там. Він став одним із перших серйозно поранених – осколком світлошумової гранати Олексію вибило око. Нині він перебуває у клініці Каунаса (Литва), куди литовський уряд запросив його на лікування.
http://blogs.korrespondent.net/pro_users/blog/svidoma3/a131800


Олексій (третій ліворуч) в колі друзів з "Молодої Просвіти" на День Молоді в Білій Церкві 2013 р.

- Олексію, як ти потрапив на лікування в Литву?

- Мені подзвонили знайомі волонтери з Євромайдану і сказали, що є варіант лікування за кордоном. Після поранення, я не знав що робити, просто опустив руки, хотів переждати, щоб усе закінчилося, а потім ставати на облік в лікарню оформлювати інвалідність. І тут дзвінок. По-перше: мені порадили звернутися до друзів і знайомих по фінансову допомогу, а по-друге: зателефонувати у посольство Литви і попросити допомоги.

- До тебе приходили у лікарню силовики, розпитували, де ти отримав поранення?

Так, приходили із Печерського райвідділу. Я написав заяву, де вказав час і місце і обставини поранення. У заяві зазначив, що саме „беркутівці” кинули гранату. До речі, рідних про моє поранення повідомили міліціонери. Піля трьох днів перебування в лікарні мені зателефонували друзі й порадили не перебувати надалі в лікарні, бо силовики почали арештовувати поранених протестувальників. Я послухався і поїхав ночувати до сестри, навіть не забравши виписки. Наступного дня приїхав забирати документи, і знову мені пощастило: через п'ятнадцять хвилин по тому, як я пішов, міліціонери почали арештовувати поранених. Ніхто не питав – коли поранено, за яких обставин – просто „гребли” усіх підряд. Я просто чудом не попав під гарячу руку. Просто дикість якась, адже на лікуванні перебували й важкопоранені люди. Були пропозиції вивезти мене на лікування у Західну Україну, та я не погодився. Так у сестри і переховувався, аж поки не попав у Литву.

- Ти за відкриття „шенгенської” візи щось платив?

Ні, усі витрати взяло на себе литовське посольство. Навіть автомобіль, який мене забирав для оформлення документів і відвозив у аеропорт, був посольським.

- Скільки осіб летіло з України на лікування в Литву?

В Каунасі я один. Є кілька осіб у Вільнюсі, серед них один тяжкопоранений. Мало того, що він був поранений кулею, так його ще „беркутівці” побили ногами. В результаті у чоловіка дуже пошкоджені внутрішні органи. З ним зустрічався Президент Литви, одразу по приїзду. До мене приходив міністр охорони здоров’я і проводив нараду з лікарями щодо мого лікування.



- Які тобі призначили процедури?

Зараз мені встановили протез і я проходжу відновлюванні процедури і медикаментозне лікування. У мене від ока залишилася лише біла оболонка, тож зараз вирішується, якого типу протез мені буде встановлено. Я не виходжу на вулицю, перебуваю весь час у лікарні. Поки що організм звикає до чужородного тіла. Зараз у мене тимчасовий протез, він натирає впадину, всередині усе чешеться, хочеться видерти його геть. Перший день взагалі було неможливо перебувати у спокійному стані, так боліла голова. Я навіть просив, щоб його витягли, але лікарі заспокоюють, кажуть – це природня реакція організму.

- Ти довго будеш перебувати на лікуванні у Литві?

- Це поки що невідомо. У найближчий понеділок (розмовляли ми з Олексієм 2 лютого, - авт.) буде відбуватися нарада, після якої вже точно буде вказано термін лікування. Трохи сумую за домом. Приходили жінки зі Спілки українців, пропонували залишитися тут, радили отримати статус біженця. Цікаво було спостерігати реакцію лікарів на цю зустріч. Вони радили мені бути обережним і ні з ким не бути відвертим, бо під виглядом доброзичливців можуть приходити агенти ФСБ. Я трохи посміявся, а вони кажуть: „Ти б задумався, а звідкіля вони про тебе дізналися? Хіба з газети?” Проте моя персона навряд чи зацікавить спецслужби, бо я не організатор і не лідер – просто активіст.



- Якою мовою спілкуєшся з лікарями?

- З лікарями розмовляю українською і російською мовами, але вони мене майже не розуміють, бо тут обходяться литовською і англійською. Лише старше покоління, яке працювало за часів СРСР, ще більш-менш пам’ятає російську.

- А як ти взагалі потрапив на Майдан?

- Я був на Євромайдані з самого початку – стояв в охороні, пікетував генпрокуратуру. Коли видавалася вільна від роботи хвилина, то одразу йшов на Майдан Незалежності. Я не підтримував жодну партію, але там стояли мої знайомі, з якими колись займався „Спасом”, тож не міг залишитися осторонь подій.



- Момент поранення пам’ятаєш?

- Тоді я після роботи побіг на Грушевського. Автобуси вже горіли, а на мені не було ні окулярів, ні каски. Одразу було дуже страшно – камінці летять, молотки, гранати. Мене вразило, що „Беркут” також кидає каміння, хоча їм це заборонено робити. Здавалося, що люди кидають каміння, щоб виплеснути свою злість. Я став вичікувати, коли почнуться якісь більш активні дії зі сторони „беркутівців” і тоді допомагати протестуючим. Основна маса людей не брали участь у заворушеннях. Я теж не мав наміру вв’язуватися у сутичку і якраз збирався відійти на безпечну відстань, аж тут мене оглушило вибухом. Осколки гранати вибили око, один уп’явся в шию, посікло ноги. Штани були „нафаршировані” осколками. Я пам’ятаю лише яскравий спалах світла. Мене підхопили на руки і віднесли подалі. Довго не було карети „швидкої допомоги”. Приїхали в лікарню і там лікарі повідомили, що око залишилося на щоці, все витекло.

- Ти потроху вчиш литовську мову?

- На примітивному рівні (сміється). „Здрастуйте”, „Добрий день”, „Дякую”. Не знаю скільки часу тут пробуду, але кілька фраз обов’язково вивчу.

- Що будеш робити після повернення в Україну?

- Важко сказати, здоровій людині важко знайти роботу, що вже казати про інваліда. Час покаже, але залишатися тут не планую – тягне на Батьківщину.


Фото: Тетяна Виговська, Роман Штика та "kauno diena"